Понеділок, 2018-06-25, 11:22 AMГоловна

Пошук

Погода в Житомирі

Календар

«  Вересень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Категорії розділу

Живе диво [17]
Живе диво
Довкілля [25]
Земля [92]
Земля
Вода [28]
Вода
Надра [15]
Надра
Новітні технології [20]
Новітні технології
Зелений контроль [146]
Зелений контроль
Консультації, роз’яснення, поради [70]
Консультації, роз’яснення, поради
Ліс [49]
Оголошення, реклама [0]
Природно заповідний фонд Житомирщини [13]
Природно заповідний фонд Житомирщини
Відео [1]
Цілюща сила природи [54]
Наші домашні улюбленці [40]

Друзі сайту

Статистика

Головна » 2016 » Вересень » 18 » Сучасна меліорація – від минулого до майбутнього
10:09 PM
Сучасна меліорація – від минулого до майбутнього

Сьогодні ще не всі мабуть зрозуміли, що меліоративні системи, які були прокладені в кінці минулого століття у  північних  районах області, — це великий технологічний прорив для місцевого сільгоспвиробництва, яким наша місцева влада і господарники навіть не можуть правильно скористатись і отримати належну фінансову віддачу. Розглянемо цю ситуацію, як кажуть, на конкретних прикладах. Але, на початку, трохи заглибимося в історію.

Олевський район – «бастіон» меліорації

 Історія засвідчує, що перші меліоративні канали з’явилися саме в Олевському районі. У 1875 році експедицією генерала Жилінського, яка обстежувала тили діючої тоді армії, було встановлено перші меліоративні канали на території сіл Рудня-Радовельська і Замисловичі. Нею були проведені гідрологічні, геологічні і топографічні обстеження для проведення необхідних меліоративних робіт. Всі вони виконувалися вручну, а перші споруди були дерев’яними. Швидко спливав час, а з ним з’явилося і розуміння того, що процес осушення болотистих територій є потрібним і незворотним. І вже у 1918 році було розпочато масштабне будівництво Замисловицької меліоративної системи, а пізніше   і всього району. Та, на жаль, друга світова війна перервала цей поступовий розвиток, у занепаді залишилися вже прокладені канали, зруйновані були і дерев’яні споруди. І лише у 1951 році розпочався новий процес відновлення меліоративних систем в Олевському районі,  в селищі Білокоровичі було вперше утворено Житомирське управління осушувальних систем, яке у 1967 році стало Олевським. Трохи пізніше в області з’явилося ще 8  районних і міжрайонних водоосушувальних управлінь і геологорозвідувальна експедиція, адже меліорація ставала все більш вагомою економічною сферою.

По всій області , а найбільше у поліських перезволожених районах, розпочалася масштабна робота із осушення земель. Потрібні були меліоративні системи,  які  регулюють водно-повітряний режим, що дозволяли підтримувати рівень ґрунтових вод на відповідній глибині для сільгоспкультур і рослин. Необхідно було також виконати цілий ряд культуротехнічних робіт на осушених луках і пасовищах, зокрема розкорчівку і глибоку оранку. А для цього потрібні були потужні екскаватори, канавокопачі, бульдозери і грейдери, і, звичайно, робота багатьох сотень підготовлених меліораторів, механізаторів, інших спеціалістів.

 У середині минулого століття меліоратори області розпочали масштабне спорудження осушувальних систем з відкритою мережею каналів у басейнах річок Уборть, Уж, Случ, Тетерів. Держава вкладала мільйони коштів для того, щоб перезволожені поліські землі стали високопродуктивними і давали значні врожаї. На початку 90-х років минулого століття площа меліорованих земель в області сягала 425 тисяч гектарів,  по суті  був осушений кожен п'ятий гектар сільгоспугідь.

«Вміла добре готувати, та не вміла подавати...»

У кінці 90-х минулого століття меліорацію із чиєїсь легкої руки віднесли до надто витратних і непотрібних економічних галузей,  деякі ЗМІ навіть відкрито насміхалися і глузували над "колгоспною  водоосушкою». А першим міністром, який добровільно подав у відставку, був міністр меліорації СРСР.

Із розвалом планової економіки і запровадженням ринкових відносин українська держава також призупинила фінансування меліорації, а невдовзі була поділена і вся цілісна меліоративна система:  на міжгосподарську (державну) і внутрішньогосподарську (комунальну), остання майже повністю занепала через фінансову неспроможність і нездатність її утримувати сільськими і селищними радами.  І ця непродумана роздвоєність колись єдиної системи довела її до повного зубожіння.

Маємо те, що маємо

- На день сьогоднішній працівники Олевського управління водного господарства  обслуговують 40,6 тисяч гектарів меліорованих земель. Це велика міжгосподарська сітка із десятками каналів і споруд, - зазначає начальник Олевського управління водного господарства Зоя Шиш. - Але ж вона органічно поєднана із внутрігосподарською мережею, яка була передана на утримання місцевих громад, а це майже 300 км каналів, які ще 15 років тому складали єдиний меліоративний комплекс району. Зараз вони вкрай занедбані, а подекуди просто розібрані і розкурочені, бо сільські ради через брак коштів не те щоб обслуговувати, навіть охороняти їх не можуть. А це ж канали які, як капіляри, безпосередньо під'єднані до меліорованих земель і підтримують їм необхідний водно-повітряний режим. Тому, якщо  держава внутрігосподарську мережу також найближчим часом не візьме на свій баланс, то через декілька років вона може  взагалі зникнути. Залишаться лише великі магістральні канали міжгосподарської мережі, які ще фінансуються із державного бюджету і обслуговуються системою водгоспів.

Це величезна проблема для всього водогосподарського комплексу області, вирішення якої знаходиться в столиці, - резюмує Зоя Миколаївна.

Від осушення - до поливу

З іншого боку зараз надто швидко міняється клімат, на зміну перезволоженню приходить посуха, а тому все більш актуальним для сучасного агровиробництва стає не осушення, а зволоження та зрошення земель, поліських також, адже від посухи вони більше страждають, чим від перезволоження.  І це дуже добре, що вся меліоративна система області дворівнева, тобто може працювати і на осушення, і на зволоження.

Можливо, через деякий час необхідно буде запроваджувати й полив, а сьогодні меліоративні системи готові проводити зволоження, штучно піднімаючи рівень грунтових вод. Але в цьому мають бути зацікавлені насамперед сільгоспвиробники, які використовують (орендують) меліоровані угіддя. Це зручно і для торфовидобувників, бо якщо торфовища "під'єднані" до магістральних водоканалів, то вони не зможуть загорітися під час літньої спеки і не створять загрози для довкілля.

Та  дуже прикро, що сьогодні меліоративна система водних артерій на півночі області майже не задіяна в народногосподарському комплексі, а внутрігосподарська її частина - напівзруйнована. Лише керівники окремих сільгосппідприємств змогли оцінити  сьогоднішні і особливо - завтрашні її переваги.

Скажімо, ПОСП "Іскра", де керівником Микола Соколюк. Господарство заключило угоду із Олевським управлінням водного господарства на двобічне регулювання грунтових вод на полях. Це дало змогу сільгосппідприємству на 30-50% збільшити щорічні врожаї основних сільськогосподарських культур, а значить і прибутки.

Але таких передбачливих керівників господарств і фермерів в районі зовсім небагато. Є ще Кишинська сортодільниця (керівник Анатолій Павленко), вона  також замовляє послуги водного  управління і має від цього відчутні господарські результати.

Зрозуміти, оцінити, підтримати

Єдиною структурою, спроможною нині навести лад у всьому водогосподарстві, є "Укрводгосп", в області - облводгосп. Але його повноваження  розповсюджуються лише на магістральну мережу каналів.

- Сьогодні в області склалася неприглядна картина, - розповідає начальник відділу водних об'єктів та техногенної екологічної безпеки облводгоспу Григорій Куц. - Магістральні державні водоканали підтримуються в належному стані і виконують свою функцію, а (комунальні) міжгосподарська їх мережа майже повністю занепала. Сумно й те, що переважна більшість меліорованих угідь в області не використовуються за призначенням, або й просто облогують, вони позаростали чагарником і бур'янами. Раніше держава витратила мільйони карбованців для того, щоб болотисті території осушити і зробити ці землі високопродуктивними та врожайними. А що ми бачимо тепер? Що ці мільйони просто "викинуті на вітер". У своїй більшості пореформовані сільгосппідприємства не можуть навіть скористатися перевагами меліорації, використати вже готову водомережу для збільшення врожаїв і власних прибутків, - із сумом констатує Григорій Петрович.

Дійсно, сьогоднішнім меліоративним системам потрібна термінова фінансова підтримка, а точніше - чітка державна підтримка. Повністю втратити це технологічне надбання -  ознака недалекоглядності, недбалості і безгосподарності, нашої з вами.

 

Категорія: Вода | Переглядів: 268 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright "Скарбниця Житомирщини" © 2018 |